РІПИЦЯ

РІ́ПИЦЯ, і, жін. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин. Ще раз подивилась [Устина] на хустку та й ув’язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 271); Коли через двір майнуло дві вовчі тіні, він [собака] хоробро вистрибнув із своєї засідки і біля самого тину вчепився зубами одному вовкові в ріпицю хвоста. Це місце у вовків найдошкульніше (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 49);
//  перен. Основа, початок чого-небудь. Кожна з них [верб] була зверху зрубана, і від ріпиці піднімалося.. молоде пагіння, припушене немічним листям (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 45).