РІДНИТИСЯ, нюся, нишся, недок.
1. Вступати у родинні стосунки, зв’язки з ким-небудь.
2. перен. Ставати рідним (у 3 знач.) кому-небудь, близьким духом, звичками, поглядами і т. ін. — Наказую міщанам Слуцька прийняти наше військо, як рідних своїх.. Війську даю волю карати непослушних, а з друзями ріднитися (Іван Ле, Наливайко, 1957, 284); [Шевченко:] Так! Це Добролюбов і Некрасов! Герцен, і Огарьов, і Салтиков-Щедрін! А ти… щоб не дружив я? Так — не буде! Бо не на те ріднимся ми — народ російський, славний, — як і український (Павло Тичина, I, 1957, 327);
// Звикати до кого-небудь, призвичаюватися до чогось, зживатися з кимсь, чимсь. Отак і минали літа. І чимдалі все більше звикав, ріднився Гришко з родиною Гармашів: з Артемом, з тіткою Катрею (Андрій Головко, II, 1957, 512).
3. Бути подібним до чого-небудь, схожим на щось у певному відношенні. Порівняння зажуреної Ярославни 8 зигзицею — зозулею — часто зустрічається в українських піснях.. Аналогічні образи Максимович знаходив і у великоруському фольклорі. Але «південноруські» (українські) пісні, здавалося йому, ще ближче рідняться з «Словом» (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 109).