РІ́ДНО, присл.
1. Те саме, що по-рідному. А матуся… Ні, не видно — тільки чорнії стовпці… То ж було всміхнеться рідно (Павло Тичина, II, 1957, 138); Так ви рідно добою весінньою Шумите у нічній глибині Дальнім степом, дощем, Україною Та усім найдорожчим мені (Терень Масенко, Як пахне земля, 1958, 9); Пахне рідно хлібною скоринкою, добре впрілим у печі борщем, чебрецем і м’ятою (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 12).
2. Щиро, від усієї душі, приязно. Хлопець посміхається до неї довірливо й рідно (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 82).