РІДНЯ́, і, жін.
1. збірн. Чиїсь родичі близькі або далекі. [Горпина:] Розтривожили ви мене піснями. Плачу я, що мене моя рідня цурається (Нечуй-Левицький, II, 1956, 508); Мало не всі з присутніх когось із рідні отоді втратили: Гармаші — батька, дядько Мусій — племінницю.., у Тимка на засланні батько (Андрій Головко, II, 1957, 404); * У порівняннях. Було так цікаво слухати, коли бабуся, наче з ріднею, розмовляє з деревами (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 100).
♦ Вступати (вступити) в рідню див. вступати 1.
2. кому, розм. Родич або родичка кому-, чому-небудь. — Та я оце зроду не буду його годувати! Що він мені?! Рідня? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 437); Безстрашний і грізний Кибальчич доводиться далекою ріднею їхній сім’ї (Михайло Стельмах, I, 1962, 250); — Який він там у тебе не є, але він тобі таки батько: рідня найрідніша! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 264);
// перен. Який має у певному відношенні подібність до когось, чогось, схожість з ким-, чим-небудь. Пуста голова — баранові рідня (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 398).