РЕЗОНА́ТОР, а, чол.
1. спец. Пристрій або прилад для відтворення і підсилення акустичних, електричних та ін. коливань. Найпростіший спосіб зробити зал придатним для роботи в режимі природного звучання — надати сцені форми резонатора (Наука і життя, 8, 1970, 32); За твердженням реставраторів, резонатор має незвичайну форму. Посудина, заглиблена в товщу стіни на півметра, нагадує амфору (Вечірній Київ, 8.VI 1968, 3); В її [кімнати] підлозі і стелі були резонатори, що виходили до однієї з стін, за якою в закритій ніші сидів писець (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 253); * У порівняннях. Щез ненастанний гуркіт вагона, що, як величезний резонатор, вбирав у себе всю складну мішанину звуків, викликаних рухом поїзда (Петро Колесник, Терен.., 1959, 148).
2. Порожнина рота, носа, грудної клітки, при зміні величини яких змінюється тембр голосу і звуків мовлення. Як і при читанні у при співах велике значення мають вправи для розвитку голосу, виголошення окремих звуків на середній висоті і використання голосових резонаторів (верхнього і нижнього), а також правильне посилання звуків у простір (Шкільна гігієна, 1954, 149); Резонаторами мовного апарату служать порожнини, розташовані над голосовими зв’язками і під ними (Художнє читання.., 1955, 25).