РЕ́ВИЩЕ, а, сер., розм.
1. Дуже гучний, протяжливий крик тварини, тварин. Другого дня тваринне ревище сполохало все село (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 115);
// Несамовитий крик, ґвалт, лемент людини, людей. Галас нагорі, на трибунах [стадіону], усе наростав і до початку змагань обернувся на справжнє ревище (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 135); Білява Лорхен.. танцювала на столі поміж пляшок під п’яне ревище очманілої гестапівської компанії (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 62);
// перен. Дуже сильний шум, гуркіт, схожий на протяжливий крик тварин. Із ревищем вихор на ниву наскочив (Іван Манжура, Тв., 1955, 56); Постріли й вибухи зачастішали і злилися в несамовите ревище (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 168); Тут листям дубовим встеляли Солдати постелі свої, Несли наше щастя, надію Крізь ревище битви і дим… (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 330); Говорив-говорив [Валер’ян], а потім як ухопив трубу, як підняв ревище серед ночі! (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 172).
2. Дуже голосний плач. [Грицько:] От тобі й приїхали в гості! Умер хто, що ти, Химо, таке ревище підняла? (Панас Мирний, V, 1955, 250); — Прийшов [управитель] і почав піддобрюватися цукерками до голодних дітей. Та я його швидко спровадила і цукерки ті за ним услід повикидала. Таке ревище з-за цього в хаті стояло, що не доведи господи, — і Василина сама заголосила, припавши головою до плеча Марії (Михайло Стельмах, I, 1962, 518).
3. рідко. Місце забою рогатої худоби. [Жірондист:] Огида, жах мене проймає, розпач, вся кров моя повстала проти смерті, як у вола на ревищі (Леся Українка, II, 1951, 176).