РЕВНУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка. Відчувати ревнощі (у 1 знач.). [Кіндрат Антонович:] Ревнувала ти мене, а я тебе за те не гладив по головці (Марко Кропивницький, II, 1958, 248); — Не хотілось би мені оддавать тебе в руки сивому дідові: зв’ялить тебе, ревнуючи, як вітер билину в полі (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 247); Перед цим знімком Тоня часто зупиняється, і Віталик аж трохи ревнував (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 325);
// Вважати кого-небудь своїм суперником (своєю суперницею) у коханні. Потай ревнував [Маковей] його до Ясногорської, але, навіть ревнуючи, не зичив лейтенантові ніякого лиха (Олесь Гончар, III, 1959, 410);
// Тяжко переживати, страждати через те, що хтось виявляє більшу прихильність до кого-, чого-небудь іншого. Григорій Григорович молодший любив свого діда. Це почуття за дворічний онуків вік встигло так розвинутися, що бідна мати ревнувала сина до сліз (Юрій Яновський, II, 1954, 109).
РЕВНУВАТИ
Тлумачення слова