РЕВІ́ННЯ, я, сер.
1. Гучний, протяжливий крик тварини, тварин. Жевріють вікна по хатах та ревіння худоби боре густе повітря (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 61); — Чув я ревіння корів, що лунало з обори (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 217);
// Несамовитий крик, ґвалт, лемент людини, людей. З круглої пластмасової коробочки, з написом «Весна», вирвався голос радіокоментатора, виплеснулося ревіння трибун, свист, нерозбірливі голоси (Павло Загребельний, День.., 1964, 318); Різкий, деренчливий крик Маякіна викликав оглушливе, захоплене ревіння купецтва (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 539);
// перен. Звуки, що нагадують гучний, протяжливий крик тварини, тварин; сильний шум, гуркіт. Він весь час крутився на коні.. і, долаючи ревіння вітру, хрипко і простуджено кричав, щоб колона підтягнулася (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 461); Йшли хвилі з ревінням на крихітний корабель, загрожуючи щохвилини розбити його (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 393); Тепер я почув і ревіння пропелерів (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 83); Ревіння мін, снарядів гук, — Грай, пісне битви, грай! (Микола Бажан, I, 1946, 129); З панського дому линули звуки оркестру — дзвін мідних тарілок і ревіння рогів (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 7).
2. рідко. Дуже голосний плач, ридання.