РЕТО́РТА, и, жін.
1. Скляна, фарфорова або металева лабораторна хімічна посудина грушовидної форми з довгим носком, повернутим убік; використовується для перегонки й розкладення речовини нагріванням. Пили мовчки. Стежили за тим, що відбувалося на столі. Там стояв штатив, підтримуючи реторту з рудою рідиною (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 190); На довгому дощатому столі з перехрещеними ніжками вишикувались у ряд пробірки, колби та реторти, виповнені зразками ґрунтів (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 8).
2. Вогнетривка посудина різних форм, в яку вміщують матеріали при їх нагріванні в промислових печах. При сухій перегонці дерева у великих розмірах беруть не скіпочки, а поліна. Ними наповнюють великі залізні посудини — так звані реторти (Уроки діда — старого хіміка, 1956, 69).