РЕПІЖИТИ, жу, жиш, розм.
1. перех. Дуже, сильно бити, шмагати, хльостати кого-небудь. Якась звіряча лють. Ніби не вороного він репіжить, що аж клоччя спітнілої шерсті летить з нього і ще більше казить господаря (Іван Ле, Вибр., 1939, 30); Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку.. загубив (Остап Вишня, I, 1956, 26); Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 98).
2. неперех. Лити, періщити (про дощ). Добувся я до Козлова — вже добре похолодало, надворі саме дощ репіжив (Олесь Гончар, М. Братусь, 1951, 23); — Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 486).
3. неперех. Сильно, надривно плакати. Дитина репіжила з півгодини (Словник Грінченка).