РЕМІСНИ́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до ремісник 1. [Савич:] Народ уярмлений воістину! А уряд та імператор нинішній — хіба не варваризм, не темінь, не дикунство насаджують серед людських низів, між черні ремісницької, між хлопів, між кріпаків? (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 259);
// Зробл. кустарним, не фабричним чи заводським способом. Ремісницькі вироби;
// Належний ремісникові, в ласт. йому. Прикладом ремісницької пісні, лексикон якої поширений за рахунок назв професій, може служити так звана «Цехова пісня» (Курс історії української літературної мови, I, 1958, 114);
// В якому навчаються ремісники (у 3 знач.). В саду і вітер, і тополі, і грає в «цурки» дітвора. А в нас, у ремісницькій школі, станків і рук весела гра (Володимир Сосюра, II, 1958, 371).
2. перен. Позбавлений творчої ініціативи. Не треба надто простолінійно розуміти і знамениту формулу Чернишевського: «Прекрасне — це життя», бо тоді можна скотитись до грубого натуралізму, до байдужого, ремісницького копіювання життя без усякого відбору фактів та ідейного їх осмислення (Максим Рильський, IX, 1962, 165); Ніякі ремісницькі підробки або малохудожні напівфабрикати вже не витримують суду громадськості (Мистецтво, 1, 1961, 1).