РЕ́ЛЯ, і, жін., рідко.
1. заст. Ліра. Дедалі моя популярність зростала. Купив собі у старця релю і вечорами на шкільних ґанках виспівував під її звуки: «Катерино, вража мати», збираючи коло школи ярмарок (Степан Васильченко, IV, 1960, 25); Просто перед нашою яткою сиділи кружком у поросі сліпі лірники, крутили свої релі й співали Лазаря (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 21).
2. перев. мн., діал. Гойдалка. Злетіли вгору бистрі релі, Обперлись ніжки об поміст (Максим Рильський, I, 1946, 225); Посеред майдану аж дві релі — крутяться в брязкоті, в музиці (Андрій Головко, II, 1957, 255).