РЕ́КВІЄМ, у, чол.
1. Католицьке богослужіння над померлим. Над мертвими відправив реквієм ксьондз, що їхав верхи позаду війська і весь час, поки копали могилу, дуже нетерпеливився (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 191); * У порівняннях. В тиху даль В червоних зорях огняних Мільйонодужий ревний жаль Пливе, як реквієм, по них [бійцях], — 3 сердець батьків і матерів, 3 душі дітей рида (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 317); Весь вірш [І. Франка з циклу «На старі теми»] звучить скорбним реквіємом тисячам тисяч руських жінок, що гинули під копитами половецьких коней, в татарському полоні (Леонід Первомайський, З щоденника.., 1956, 13);
// перен. Те, що віщує кінець існуванню кого-, чого-небудь. Броньові кораблі там на морі — реквієм для піратів морів, тих, що вміють топити та бити лиш беззбройних, та й то не завжди (Володимир Сосюра, І I, 1957, 494).
2. Багатоголосий циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного характеру. Своєрідну пісню-реквієм невідомий автор присвятив пам’яті М. Пашкевича — партизана з’єднання Героя Радянського Союзу генерал-майора О. Сабурова (Мистецтво, 4, 1965, 6); Пісня сосон схожа на квиління, на реквієм — вона завжди сумна. Сосни ніби скаржились, ніби просили чогось (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 25).