РЕКТИ́, речу́, рече́ш; мин. ч. рік, рекла, ло; наказ. сп. речи, речіть; недок., перех. і без додатка, заст., поет. Промовляти. І плаче, плаче Ярославна В Путивлі городі. Її рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Тарас Шевченко, II, 1963, 388); А пані, мов бездушна, у куточку Стояла німо, й слова не рекла (Іван Франко, XI, 1952, 262); Для нього [В. І. Леніна] істин вічних не буває, він не пророк, щоб істини ректи, він клас на клас до бою піднімає, він вивчив шлях раніше, ніж іти (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 218).
РЕКТИ
Тлумачення слова