РЕГОТУ́Н, а, чол., розм.
1. Той, хто любить реготати. О. Хведор був веселий, реготун (Нечуй-Левицький, I, 1956, 116); Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий [Максим], а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун… (Панас Мирний, I, 1949, 213).
2. Уживається як прикладка до назви птахів родини чайок або як назва цих птахів. Раптом в одному боці почувся наче сміх, наче крик.. По довгій хвилині здогадався, що це кричать чайки-реготуни (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 268).