РЕГЕНЕРА́ЦІЯ, ї, жін.
1. техн. Відновлення цінних вихідних властивостей матеріалів, що використовувались у робочих процесах різних виробництв. Відпрацьовані масла [комбайна] слід збирати, бо їх можна відновити до початкових якостей шляхом регенерації (Зернові комбайни, 1957, 288); Розроблено спосіб регенерації рідкісного металу торію з відходів виробництва сіток для газових жарових ламп (Наука і життя, 10, 1956, 5).
2. техн. Повернення частини тепла, що відходить, для постійного використання у теплосиловій установці. Для регенерації повітря в кабіні [другого штучного супутника Землі] і підтримання необхідного газового складу були застосовані високоактивні хімічні сполуки, що виділяють необхідний для дихання тварини кисень і вбирають вуглекислоту і надлишок водяних парів (Радянська Україна, 14.XI 1957, 4); При короткочасних орбітальних польотах регенерація повітря в кабіні можлива при застосуванні фізико-хімічних засобів оновлення середовища (Фізіологічний журнал, VII, 1, 1961, 6).
3. біол. Відновлення яким-небудь організмом утрачених або пошкоджених органів і тканин. Явище, відоме в науці під назвою регенерації, полягає у самовідновленні ураженої тканини людського організму і являє собою одну з форм активного опору тканини, коли їй загрожує змертвіння та наступна загибель (Наука і життя, 11, 1961, 44); Проблема регенерації (відновлення) елементів нервової тканини мозку здавна хвилює вчених-медиків (Вечірній Київ, 24.XII 1968, 2); Захисною особливістю земноводних є також і здатність їх до регенерації (Визначник земноводних та плазунів, 1955, 12).