РЕФОРМА́ТОР, а, чол.
1. Особа, що проводить реформу в якій-небудь галузі. В літературі він [Т. Шевченко] був великий реформатор, творець нових напрямів, стилів, жанрів (Вітчизна, 3, 1964, 120); Ім’я К. С. Станіславського — великого реформатора сцени, видатного режисера, актора, творця системи — науки про закони сценічного мистецтва — широко відоме всьому світові (Мистецтво, 6, 1965, 38).
2. Діяч або прихильник реформації. Левицький був православним і католиком, реформатором і протестантом, буддистом і магометанином разом (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 307); Особа чеського реформатора й проповідника [Яна Гуса] зацікавила Шевченка передусім своєю революційною діяльністю (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 189).