РЕЦИДИ́В, у, чол.
1. мед. Повернення або повторення хвороби в типовій формі зразу після одужання або в період одужання. Особливо небезпечні для здоров’я дитини наступні приступи (рецидиви) хвороби [ревматизму], оскільки з кожним новим приступом посилюються зміни в серці (Наука і життя, 2, 1960, 44); [Психіатр :] Ви казали, що се [захворювання] у неї не довго було? [Олімпіада Іванівна:] Так, з місяць, і минуло одразу, як рукою зняло. [Психіатр:] І більш не було рецидивів? (Леся Українка, II, 1951, 65).
2. Повторний вияв чого-небудь. Пізніше корила [Любов Прохорівна] себе за ці рецидиви старих залишків віри у сни, в загадування на щастя (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 399); Цілком закономірною і зрозумілою стає та хвиля обурення, яка знялася серед нашої радянської громадськості проти рецидивів українського буржуазного націоналізму… (Олесь Донченко, VI, 1957, 588).
3. юр. Повторне (чи неодноразове) вчинення злочину. Кримінальний рецидив не має в нашій країні скільки-небудь великого поширення, бо переважна частина осіб, засуджених за свій перший злочин, після відбуття покарання не повертається до злочинної діяльності і веде чесне трудове життя (Комуніст України, 9, 1966, 23).