РЕЧИТАТИВНИЙ

РЕЧИТАТИ́ВНИЙ, а, е, муз. Прикм. до речитатив 1. Високий ступінь розвитку речитативної поезії виявляють українські народні думи (Колесса, Музикознавчі праці, 1970, 262); З погляду інтонаційного складу, речитативного характеру мелодій до українських дуже близькі словацькі варіанти (Народна творчість та етнографія, 3, 1966, 27);
//  Власт. речитативу. Уривки партії Марусі Богуславки написано цілком у вільній речитативній манері, з дуже скупим оркестровим супроводом (Українська класична опера, 1957, 161); Порожня сцена, темінь. Промені двох прожекторів. Речитативну мелодію починає оркестр. Гобої м’яко тремтять, їх підтримують кларнети (Юрій Яновський, II, 1958, 19).