РАЗКО́М, присл., рідко.
1. В один прийом, без передишки. Примчали [троянці] з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув (Іван Котляревський, I, 1952, 94).
2. Те саме, що разом 1. — Отут, ми, сину, розійдемося: ти підеш в один кінець [гаю], а я піду в другий. А як примеркне, ми знову зійдемося на цьому місці та й підемо додому разком (Степан Васильченко, II, 1959, 436).