РАТАЙ

РА́ТА́Й, ратая, чол., нар.-поет., заст. Плугатар, орач. Звільнялося місто за містом, село за селом, виходив на поля ратай, ставав до праці на заводі робітник (Семен Скляренко, Орл. крила, 1948, 72); Восени, мабуть, весело проходив по цих роздолах ратай із ралом, потім сіяч із козубом, а після Петра і Павла дзвеніли дружно серпи та коси й бриніла пісня до ясного неба… (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 155); Зламати крила яструба — навік! Розсікти навпіл голову криваву! Устав з мечем ратай і робітник За нашу долю і за нашу славу! (Максим Рильський, II, 1960, 183); Мов теплу зливу у маю, Степи зустріли ждану волю… Було нелегко ратаю Іти по спаленому полю (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 250).