РАХУ́БА, и, жін., розм.
1. заст. Лічба, рахування. [Кармелюк:] Перебили тобі рахубу. Мошко, ну, та нічого — за спину не ллє, починай знову (Степан Васильченко, III, 1960, 187); [Нартал (до Руфіна):] Чималі тут проценти, як я бачу, та ще й якась заплутана рахуба! (Леся Українка, II, 1951, 482).
♦ Рахуби не дати кому, чому: а) не змогти порахувати кого-, що-небудь; б) не змогти справитися, впоратися з ким-, чим-небудь. На третьому році лишився [батько] круглим сиротою. Жив у тітки — не любила: своїм рахуби не дасть, а ще й він зайвим ротом (Андрій Головко, II, 1957, 389).
2. заст. Розрахунок (у 4 знач.), міркування. Думки його губилися в смілих рахубах (Іван Франко, VIII, 1952, 211).
♦ Добрати рахуби в чому — зрозуміти що-небудь, розібратися в чомусь. Він був грамотій і міг добрати рахуби в тому, що відбувалось у церкві (Іван Микитенко, II, 1957, 538); Не братися (не входити, не йти) в рахубу — бути таким, якого не беруть до уваги. Знайомі студенти на Полтавщині не бралися в рахубу (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 104); Може, й вік дерева обчислювався тисячоліттями — роки тут не входили в рахубу (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 40).
3. Неприємний клопіт з ким-, чим-небудь. Вискочило [щеня] із-за кущів та так й вп’ялося інспекторові в литку. — Це ж буде рахуба, як порве! — вдарилась Настя об поли (Степан Васильченко, I, 1959, 222); Рушили [чоловіки] і зразу ж в одного виявилась біда: з люшнею щось не в порядку, — треба справляти. — От рахуба! Із-за одного роззяви, а всі тепер стій! (Андрій Головко, I, 1957, 306); — Тобі добре — жінку на віз посадив, та й вся рахуба, а в мене діти (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 177).