РА́ДНИК, а, чол.
1. розм. Те саме, що порадник 1. Сім книг написано [М. Коцюбинським], і тільки останню, сьому, не побачить Горький — радник і критик, друг і спільник (Юрій Яновський, I, 1954, 15); Бондаренко сказав: — Далеко, хлопці, не заїдете цим паровозом. Один перегін дві години їхали. — А ти, дядю, проходь собі, — змірявши поглядом непроханого радника, сказав велетень (Андрій Головко, II, 1957, 458).
2. Назва деяких службових посад, а також осіб, що займають ці посади. У глибокому м’якому кріслі напівлежить сухорлявий радник посольства (Василь Козаченко, Вісімсот.., 1953, 29); Радник міністерства відразу перейшов до справи (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 54).
3. У дореволюційній Росії — складова частина в назві цивільних чинів різних класів за табелем рангів, а також назва осіб, які мали ці чини.
Надвірний радник див. надвірний; Статський радник див. статський; Таємний радник див. таємний; Титулярний радник див. титулярний.