РАБОВЛА́СНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до рабовласник. Політична влада в Ольвії належала пануючій рабовласницькій меншості — землевласникам, власникам великих ремісничих майстерень, великим купцям і лихварям, які тримали в залежності малоімуще вільне населення, а також рабів, що були власністю рабовласників (Історія УРСР, I, 1953, 28); Тільки тепер по-справжньому стало видно, чим була Каховка.. для ненаситних владарів рабовласницького Півдня (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 120).
2. Заснований на рабстві, рабоволодінні. Поділ суспільства на класи привів до утворення в IX ст. дон. е. рабовласницької держави Урарту (Історія СРСР, I, 1957, 12); Християнство виникло в І столітті в римському рабовласницькому суспільстві (Наука і життя, 3, 1958, 36).
▲ Рабовласницький лад — перша класово-антагоністична суспільно-економічна формація, заснована на експлуатації примусової праці рабів, приватній власності на засоби виробництва і на головного виробника матеріальних благ — людину-раба. Боротьба рабів проти рабовласників, яка тривала цілі століття, кінець кінцем привела до краху рабовласницького ладу і заміни його прогресивнішим — феодальним (Комуніст України, 2, 1967, 62).