ПИТАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. кого—чого, про кого—що, розм. за кого—що, також без додатка. Те саме, що питати 1—3. Питаються люди — який в мене милий. Який? Розказати не вмію (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 236); Мати вже ніби й забула, що питалася — і не жде відповіді (Андрій Головко, II, 1957, 362); — Знаю, що усюди будуть питатись про вашу жінку: відкіля вона і хто така є? (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 338); Сердечно Вам дякую, що питаєтеся за мою маму. Вона хвора (Василь Стефаник, III, 1954, 153); Ось вона в бібліотеці. Не питаючись книжки, сіла вона край стола (Леся Українка, III, 1952, 531); Щоб жить — ні в кого права не питаюсь (Павло Тичина, II, 1957, 161);
// Намагатися довідатися про що-небудь (поглядом, рухами і т. ін.). Мати стара потурбувалася, чи не хворість яка викидається.. Вірна дружина очима любими питалася його (Марко Вовчок, I, 1955, 355).
Питатися на здоров’я див. здоров’я.
2. кого—чого, у кого. Звертатися до кого-небудь за дозволом, згодою і т. ін. зробити щось. На людськім полі ростуть панські дуби. Мужик іде та й рубає, нікого не питаючись, наче своє (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 462); — Ти повчи мені батька! Він знає, що робить! — в голосі Гната обізвалась пересторога. — Ви все знаєте. А в дівки ж згоди питалися? (Михайло Стельмах, I, 1962, 533); З’являється звідкись Денис Блаженко і, браво клацнувши каблуками, питається дозволу гвардії старшого лейтенанта звернутись до нього (Олесь Гончар, III, 1959, 85).