ПИША́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням пишатися. Мелашка.. просто і не без пишання хлопцем, як сином, розповіла і про останню подію захоплення Богдана пригожою черницею (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 233); Хома.. вмів якось одразу відокремити суттєве від несуттєвого, велике від незначного. І він розповідав угорцеві про це ..з пишанням та величанням (Олесь Гончар, III, 1959, 221).
2. ким, чим і без додатка. Те саме, що пиха. Хоцінський своїм підмальованим оповіданням.. розбуркав у йому гордість своїм родом, пишання своїм панством (Нечуй-Левицький, I, 1956, 158); Хто шукає щастя-долі У розкошах та пишанні; Я ж у щирому братанні Та в труді на ріднім полі (Микола Вороний, Вибр., 1959, 180).