ПИРЯТИ, яю, яєш, недок., розм.
1. перех. і без додатка. Носити, тягати важкі речі. Батько і син пиряли мішки мовчки (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 148); Врешті Бурштейн помахом руки відіслав биндюжника геть, сів на стілець з таким змореним виглядом, наче він сам пиряв по кімнаті важку швейну машинку (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 131).
2. неперех., за ким. Швидко бігати; гасати. Бігає [Солоха] за собакою та все кричить: Лишка! Лишка! Собака й сюди й туди, — а вона пиряє за нею (Панас Мирний, I, 1954, 68).