ПИХТІТИ, хчу, хтиш, недок.
1. Те саме, що пихкати. Колісник пихтів, одпихався, а вона [Наташа], як навісна, то обскакувала від його, то, прискакуючи, горнулася, мов вірна собака (Панас Мирний, III, 1954, 277); Пихтять цигарки, в’ється дим з папірос… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 181); Паровоз, що мав відвезти мого батька, вже пихтів, фиркав, наче кінь перед бігом (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 76).
2. перен., розм. Виконувати яку-небудь дію, докладаючи надмірні зусилля. Малий так старався, так пихтів, тягаючи за ними крейду або віхтик, що цілком заслуговував бути повноправним членом їхнього товариства (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 143).