ПИХОВИТИЙ

ПИХОВИ́ТИЙ, а, е. Сповнений пихи (у 1, 3 знач.). Юра стикається то з пиховитими, зарозумілими дітьми «місцевої аристократії», то з «кухарчиними синами», яким заказано шлях до навчання в гімназії (Історія української літератури, II, 1956, 465); Поглянув [Соколов] на пиховиту позу Франковича (Іван Ле, В снопі.., 1960, 280); Миготить радісна, невиразна, пиховита думка: — Між моїм родом — батьками, дідами, самими далекими пращурами — я перший іду до культури, до світла (Степан Васильченко, IV, 1960, 14);
//  Який відзначається пихатістю. Начальник сталеливарного цеху, швидко переходячи від пиховитої самовпевненості до повної паніки, первувався, смикав людей суперечливими наказами (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 276).