ПИХКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Уривчасто дихаючи від надмірних зусиль, видавати своєрідні звуки. Взявши до рук портфель, що лежав перед ним, довго відмикав його маленьким ключиком, невміло порався із замочком, пихкав і сердився, поки відчинив (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 348); Пихкаючи і віддуваючись, він борсався в воді доти, поки йому на допомогу не підоспів Чоботар (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 111);
// Голосом видавати своєрідні звуки. Дитя те, голим тілом вилискуючи, дригає ніжками, іноді голосить, іноді тільки пихкає (пих!)… (Остап Вишня, II, 1956, 21).
2. Видавати своєрідні звуки, курячи люльку, цигарку і т. ін. Люлечку вийма [хлопець] з-за халяви; продув, набив, поклав жарину та й пихкає (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 176); Мій приятель відкинувся на спинку крісла і, заплющивши очі, пихкав цигаркою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 395);
// Час від часу випускати з рота дим від розкуреної люльки, цигарки і т. ін. Сама [панночка] скривилась і перехопилась набік, і очі чогось заплющує, і з місця зривається, — от стеменний кіт, як йому з люльки в вуса пихкають… (Марко Вовчок, I, 1955, 105); Скрутивши велику цигарку, Калашник припалив її і, пихкаючи сивим димом, повагом пішов із кошари (Григорій Епік, Тв., 1958, 405).
3. Випускаючи дим, пару, газ і т. ін., видавати своєрідні звуки (про машини, нагрівальні прилади і т. ін.). За кілька хвилин самовар вже пихкав на столі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 255); Десь далеко, на під’їзній колії до шахти, вперто пихкав паровоз… (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 54); На шосе, наближаючись до підводи, пихкає синім димком, чахкотить.. тракторець і тягне за собою справжню велику гармату (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 137).
4. З шумом вириватися, спалахувати (про вогонь). Гохка, гухкав і грюка, пихкає огнем бронірована [броньована] гадюка за сумним Дінцем… (Володимир Сосюра, II, 1958, 297).