ПУЗАТИЙ, а, е, розм.
1. З великим животом, товстий. За богами — панства, панства В серебрі та златі! Мов кабани годовані — Пикаті, пузаті!.. (Тарас Шевченко, I, 1963, 244); Шибонув його з пістоля в лице пузатий курінний… Упав козак… (Володимир Сосюра, I, 1957, 360); Молодий хлопець сидів охляп на низенькій пузатій конячині (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 178).
2. перен. Низький і широкий, з опуклими, випнутими боками (про неживі предмети). Червоне зарево [заграва] полум’я гоготить у пузатій порепаній грубі (Панас Мирний, I, 1954, 339); На столі вже пузатий чайник пирхає, що аж покришка бряжчить (Олесь Донченко, VI, 1957, 188); Взяв [Карпо] під пахву пузатий портфель, пішов з установи додому (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 200).