ПУТІВКА, и, жін.
1. Офіційне посвідчення, що видається особі, яку направляють куди-небудь (на роботу, відпочинок, навчання і т. ін.). У його боковій кишені лежала путівка на першу лекцію (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 85); Щорічно робітники одержують безкоштовні або пільгові путівки в санаторії та будинки відпочинку (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 88).
♦ Путівка в життя — те, що відкриває кому-, чому-небудь дорогу до чогось, свідчить про придатність до чогось. Ви мені дали путівку в шахтарське життя… (Юрій Яновський, II, 1954, 150); Буковинський ансамбль дає путівку в життя пісням сучасних композиторів (Мистецтво, 6, 1965, 33).
2. спец. Листок, на якому записується маршрут і завдання для водіїв транспорту. В парку автобус потраплятиме насамперед у контрольно-технічний пункт, де автом ат-годинник компостуватиме путівку (Вечірній Київ, 19.I 1967, 2).