ПУТАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. Стягувати путами (у 1 знач.) передні ноги коня або іншої тварини. Не путаючи, пускає [Дмитро] коні в гущавінь, а сам лягає під дубом (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 623); — Одних [тварин] він путає за ноги, іншим накладає ярма на шию, ще іншим нав’язує тяжкі тягарі на хребет (Іван Франко, IV, 1950, 119).
2. розм. Те саме, що плутати 1—7. Металися [Марусяк з Бідочуковим] зі сторони в сторону, лізли в непроходимі зарослі, путали сліди, шукали якої ями… (Гнат Хоткевич, II, 1966, 290); — Коли раз освободжуся [звільнюся] від усього того, що пригнітало і путало мене тут, тоді стане для мене кождий день — днем празничним (Ольга Кобилянська, I, 1956, 236); Побіг [Карпо Петрович] підтюпцем до дитини, а шашка йому заважала, била та путала ноги (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 380).