ПУСТУН, а, чол. Той, хто любить пустувати, схильний до пустощів. — Прийде на тебе школа! — було кричить наймичка, розсердившись на пустуна-хлопця (Нечуй-Левицький, I, 1956, 174); В класі нависла важка тиша. В цій тишині дзизнуло перо якогось пустуна, застромлене в парту (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 44); * Образно. Так і дивляться вони [хатки] переляканими очима-віконцями на кручу, так і присіли до землі, щоб часом пустун-вітер не звіяв їх униз… (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 43);
// Легковажна, нерозважлива людина. Дружба снилась нам коротким сном своїм! Коротким: бо була аж надто романтична В химерних розумах байдужних пустунів (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 390).
ПУСТУН
Тлумачення слова