ПУСТЕЛЬНИК, а, чол. Людина, що з релігійних міркувань оселилася у відлюдному місці й відмовилася від спілкування з людьми; самітник. — Недалеко відсіля спасається пустельник; велику силу має він у господа — усякий гріх од молить, хоч якого грішника на путь істинний наведе (Олекса Стороженко, I, 1957, 86); Недалеко від яру, де була колись свята криничка, стоїть лісова сторожка.. В сиву давнину, оповідали старі люди, тут оселився пустельник, який проводив час у молитві й пості (Михайло Стельмах, I, 1962, 255); В індійській притчі розповідається, як молодий пустельник провів роки в самотності і роздумах (Знання та праця, 3, 1967, 20);
// перен. Людина, що живе самотньо, віддалено від людей, від їхніх турбот. Може, він тільки уявив себе пустельником, може, насправді він і далі продовжує лишатись нікчемним гвинтиком.. в отому потворному механізмі війни (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 168).
ПУСТЕЛЬНИК
Тлумачення слова