ПУЦЬВІРІНОК, нка, чол., діал.
1. Безпере пташеня. Вона драла по гніздах пуцьвірінків (Олекса Стороженко, I, 1957, 348); Схопивши черв’яка, зникала [пташка] з ним десь у хащі, де в затишному кубельці чекали жовтопухі пуцьвірінки (Олесь Донченко, IV, 1957, 104).
2. Маленька дитина. — О, пуцьвірінку Купидоне! Любуйся, як Дидона стогне… Щоб ти маленьким був пропав! (Іван Котляревський, I, 1952, 85); — Не встигла я на якусь часинку одвернутися до куми, а він почав з дітьми пиріжки з квасолею ліпити. Не вміє ж, ледачий макогон, а взявся, щоб потішити своїх пуцьвірінків (Михайло Стельмах, I, 1962, 228).