ПУАНСОН, а, чол.
1. техн. Робоча частина (звичайно металевий стрижень) деяких штампів та ін. інструментів, що безпосередньо тисне на матеріал, який обробляють або досліджують. Ковані вироби часто оздоблювали [у Київській Русі] карбуванням, що його наносили на поверхню предмета з допомогою ударів молотка по стальному пуансону, який на робочому кінці мав візерунок (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 419).
2. друк. Сталевий штамп з рельєфним дзеркальним зображенням літери, цифри, знака. Для створення друкарського шрифта.. виготовляють спочатку сталевий брусок (пуансон), на одному з торців якого гравірують рельєфне дзеркальне зображення літери (Наука і життя, 2, 1968, 35).
3. Умовна позначка на географічних картах.