ПСИ́НА, и, жін., розм.
1. Те саме, що пес. Ну цить же, собако, цить! .. Ну, стій же спокійно, не шамочись, поки скинуть з тебе ланцюг… а тепер гайда. Куди ж ти, куди? Ха-ха! От дурна псина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 226); Худюча, довга, як драбина, псина заливалась дрібно та дзвінко (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 3).
2. Запах собаки, собачої шерсті. З-під лави йде важкий дух псини (Петро Панч, В дорозі, 1959, 125); Настя поривчасто пригорнула її [вівчарку] і, беззвучно ридаючи, припала до вогкої кудлатої шерсті, що пахла псиною і полином (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 187).
3. Собаче м’ясо.