ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до призвичаїти. — Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (Павло Загребельний, Диво, 1968, 149); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (Марко Кропивницький, I, 1958, 419);
// призвичаєно, безос. присудк. сл. Коритись господареві сім’ї призвичаєно в домі (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 62).
2. у знач. прикм. Який звик до чого-небудь. Артем Петрович не призвичаєний до писання, йому легше кілька складних операцій зробити, ніж подолати одну сторінку спогадів (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 26); Призвичаєний до давньої практики василіянської школи, пан Білінський ніколи не протестував, коли вчителі в класі били учеників (Іван Франко, IV, 1950, 230); [Марина:] Посивів, голубе. Ось і ґудзик одірваний. [Прокіп:] Нічого, Марино, я тепер до всього призвичаєний (Олександр Корнійчук, II, 1955, 111).