ПРИВИ́ЧКА, и, жін., розм. Те саме, що звичка 1, 2. Панич ходе по хаті, слухає та спльовує… У його була така чудна привичка — усе мов спльовує (Панас Мирний, III, 1954, 167); Він уже в крові носив столітню привичку влади над людьми (Гнат Хоткевич, I, 1966, 64); [Горнов:] Ви промеж панами буваєте, а я промеж мужиками вештаюсь..: а привичка, кажуть, дрига природа (Марко Кропивницький, I, 1958, 427).
ПРИВИЧКА
Тлумачення слова