ПРИВІ́ДЕЦЬ, рідко ПРИВО́ДЕЦЬ, дця, чол., розм.
1. Призвідник бунту, змови і т. ін. Не село бунтувало, а тільки привідці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 98); Миколу з кількома ватажками та приводцями зв’язали, одвели до міста й посадили в тюрму (Нечуй-Левицький, II, 1956, 260);
// Заводій (звичайно на гулянці);
// Той, хто є причиною чого-небудь; винуватець. — Робіть же діло з кінцем, ..в’яжіте приводця, щоб не втік з хати (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 72);
// Організатор чого-небудь. У нас вийшла газета, хто був її привідцем — не знаю (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 34).
2. Те саме, що ватажок 1. — Еге! Дак отака нам дяка! — закричали тоді привідці (у кожної купи був свій ватажок) (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 173); Гордий своїм розумом та красномовністю, він хотів бути скрізь приводцем (Нечуй-Левицький, V, 1966, 122);
// Організатор, ідейний, політичний наставник; проводир, вождь. Такі люде, як Роман, змінивши свої погляди та пересвідчення, були небезпечні для батюшки: вони приставали на штунду і потім ставали навіть штундівськими пресвітерами і привідцями (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 413).