ПРИВЧА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПРИВЧИ́ТИСЯ, чуся, чишся, док.
1. Звикати, призвичаюватися до чогось. Росте Марушка, походила у школу, привчається дома (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 69); Воно [дитя] взяло в голову — скрипки та смички, світа за ними не бачить, а треба до діла привчатись (Олесь Донченко, VI, 1957, 114); З року на рік, підростаючи та розумнішаючи, робилася Явдошка все хижішою та хижішою; до горілки привчилася як до води (Панас Мирний, I, 1949, 234); І чогось дівчині стало холодно. Чогось так защеміло її серце. Уже пора б привчитись, призвичаїтись до всього, а воно й досі мов струна (Михайло Стельмах, I, 1962, 343);
// Виробляти в собі навик до певної роботи, заняття і т. ін. Ніяких тобі подій, хіба що майстер.. дозволить глянути в окуляр нівеліра, щоб привчалася [Ліна] (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 262); — Зараз ніякої підозрілої літератури не тримайте дома.. Привчайтеся до конспірації (Михайло Стельмах, I, 1962, 457); Ховатись, бути пильним я вже привчився. Вже кілька місяців жив у ворожому тилу (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 9).
2. діал. Навчатися. Якби її воля, привчилася б і письма (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 312); Писати він і сам трохи привчився: купив собі пропис у городі та й навчився (Борис Грінченко, II, 1963, 326).