ПРИВАЛЕНИЙ

ПРИВА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до привалити 1. Коли не заступлюся за цю дитину, то не матиму повік супокою, як не мав би його, коли б пройшов повз привалену каменем людину й не визволив її (Любов Яновська, I, 1959, 326); Він допоміг.. Чернишеві видобути ноги, привалені землею (Олесь Гончар, III, 1959, 86); Другого дня, привалений великою копицею сіна, він їхав до лінії фронту (Микола Руденко, Вітер… 1958, 104);  * Образно. Знов вона надто привалена працею й зайнята справами всієї рідні (Ольга Кобилянська, II, 1956, 310); Моя дротянка, немов привалена пітьмою, — ледве-ледве блимає (Іван Франко, I, 1955, 117);
//  у знач. ім. привалений, ного, чол.; привалена, ної, жін. Людина, яку чим-небудь привалило, засинало. — Тіло… — глухо сказав він, мов і голосом можна було потривожити приваленого (Олексій Кундзіч, Пов. і нов., 1938, 168);
//  привалено, безос. присудк. сл. Щось летить і співає мені: «Ой синочку, порадничку, Ой де ж ти був, мій зрадничку, Як в бік мене улучено, ..І топтано, і палено, І глиною привалено..» (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 131).