ПРИВА́БА, и, жін.
1. Те, що притягає, робить привабливим, приємним; привабливість. Смугляве обличчя, облямоване чорною шапчиною пухнатого волосся, було повне жіночої приваби (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 32); Завжди здається, що вона розпатлана, та це не тільки не спотворює її, а навпаки — надає їй якоїсь моторошної приваби (Леонід Первомайський, Опов.., 1970, 105);
// поет. Краса, принадність. Огрядна і струнка млів пальма на злоті піску, — Але їй не дістать до приваб твого дивного стану (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 147); За цю дрібну кульбабу Дам субтропічну всю привабу І океанську всю красу (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 37);
// Те, що захоплює, приносить задоволення; спокуса. На балконі кава з лікерами — і безконечні розмови про закордонні вигоди й приваби (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 153); Приваби кохання чужі мені (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 296).
2. розм. Жінка, якій властиві привабливість, принадність. Розлютилась баба, Аж кипить — зайшлась. Що то за приваба На мого знайшлась? (Леонід Первомайський, II, 1958, 268); Далеко їй було до щебетливих червоногубих дівчат з тугими литками, до гострооких сільських приваб, які приходять у юнацькі сни і поселяються там назавжди! (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 43).