ПРИВ’Я́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прив’янути. Рум’янець на її лиці своїм тоном нагадував трохи прив’ялі пелюстки яблуневого цвіту (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 67); Прив’яле бадилля пожовкло й вилягло (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 260); — Дочка моя вмерла? Дочко, дочко малая! Рученьки мої холоднісінькі! Личенько моє прив’яле! (Марко Вовчок, I, 1955, 269); Холодна вода, що ледве заносила застояною діжкою, відразу освіжила прив’ялі м’язи (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 285); * Образно. І де та осінь — дум прив’ялих вісник, Коли врожай звезуть з сердець і нив?.. (Михайло Стельмах, V, 1963, 224); * У порівняннях. Його сухорляве лице, обрямоване [обрамоване] довгим волоссям, було ніби втомлене, неначе прив’яле, як і той лист на абрикосах (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 89).
ПРИВ’ЯЛИЙ
Тлумачення слова