ПРИВ’Я́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до прив’ялити. Не вивітрюючись, застоялись у високім бур’яні густі пахощі прив’яленого сонцем полину, розімлілої лободи, лугових трав (Олесь Гончар, II, 1959, 239); Повіяв ранковий вітер і приніс із степового озера запах прив’яленого осінню татар-зілля (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 97); Навколо — суцільні зарості жостеру з чорними прив’яленими ягодами (Наука і життя, 2, 1971, 18).
2. у знач. прикм. Який досягається недовгим в’яленням. Для штучного сушіння траву звозять на місце зберігання у прив’яленому стані (Хлібороб України, 7, 1964, 10).