ПРИТИХЛИЙ

ПРИТИ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до притихнути. А їх — дівчат — стоїть ціле коло, пообнімались — слухають, притихлі од музики (Андрій Головко, I, 1957, 299); Червнева ніч розкинула свої зоряні шати над таємниче притихлим степом, що стелився до синього виднокругу (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 426);
//  у знач. прикм. І от, натомлені, притихлою ходою Вони вертаються (Максим Рильський, I, 1960, 257); Олеся мовчки дивилась на притихлих школярів (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 79); Далі став помалу й дощик накрапати, і вогким холодком до хати зайшов притихлий вітерець (Леся Українка, I, 1951, 306).