ПРИТУХАТИ 1, ає, недок., ПРИТУХНУТИ і розм. ПРИТУХТИ, хне, док.
1. Поступово тухнути, переставати горіти, світитися. То притухав гніт, і на йому насилу тліла неначе синя вогнева горошина, то знов підіймав разом полум’я огневим язиком (Нечуй-Левицький, I, 1956, 109); Коли бомба чи снаряд розривалися зовсім близько, електрика враз притухала й починала миготіти (Василь Кучер, Голод, 1961, 109); Усі стежили, як вогонь поглинав м’ясо, притух у тому місці, де пролилось вино, й забуяв з новою силою (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 23);
// Поступово переставати сяяти, блищати, світитися (про зорі, очі і т. ін.). Ось і вище сплива місяць, Притухають зорі… (Українські поети-романтики.., 1968, 315); Аж притухли його чорні очі, а темне, смугляве лице стало ще темнішим (Нечуй-Левицький, I, 1956, 118).
2. перен. Зменшуватися, послаблюватися в своєму вияві (про гнів, обурення); поступово зникати;
// Поступово заспокоюватися. — Стривай, стривай! Якої пані Лашки? Напад, чи що, вчинила та завзята пані? — знов зацікавився старий, притухаючи в гніві (Іван Ле, Наливайко, 1957, 351).
ПРИТУХАТИ з, ає, недок., ПРИТУХНУТИ і розм. ПРИТУХТИ, хне, док. Починати тухнути, псуватися (про харчові продукти).