ПРИТОН

ПРИТО́Н, у, чол. Місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів; кубло. Привітна й тиха своїм сімейним побитом, стала вона [Чіпчина хата] тепер притоном гульні п’яної (Панас Мирний, I, 1949, 399); Дехто нахилявся, брав землі з-під ніг і, загорнувши в шматину, ховав у пазуху. Дурні… Скоро сувора служба відучить вас від оцих сантиментів. Бере вона вас звідси здорових, з ясним поглядом, з любов’ю в серці, а верне чужими, з поганою хворобою, захваченою в якімсь притоні.., скалічених духовно (Гнат Хоткевич, I, 1966, 140); — Та ти й те знай ще, що в неї й притон отих самих конокрадів (Андрій Головко, II, 1957, 138).