ПРИТАМА́ННИЙ, а, е.
1. кому, чому, рідко для кого-чого. Властивий комусь, чомусь, характерний, звичний для кого-, чого-небудь. З кімнати пахнуло пилюгою і нагрітим повітрям, притаманним тільки кімнатам, де вже давно-не ступала людська нога (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 93); Кожна людина має свій, притаманний їй, своєрідний спосіб висловлювання (Юрій Смолич, VI, 1959, 317); Для народного господарства України притаманний розвиток тісно взаємозумовлених галузей важкої промисловості — чорної металургії, гірничорудної, коксохімічної, машинобудівної, паливної (Комуніст України, 7, 1970, 15).
2. заст. Справжній. — Пригадуєте ви того шибеника.. Павлушею звався, пам’ятаєте? Притаманний злодій! Скільки він мені в печінках сидів (Олександр Довженко, I, 1958, 452).
3. рідко. Належний кому-небудь; власний. Притаманне моє ягня (Словник Грінченка).